Проект „Є” – Джон С: про проект

Джон в разговоре о проекте "Е"

Досьє.
Бас-гітарист Олег (Джон) Сук - деміургійна особистість львівського музичного середовища.

Народився 26 червня 1965 року в Тернополі. Творчий шлях почав у стінах Львівської Політехніки, яка, за словами Джона, була в його житті марним гаянням часу. Поштовхом до власного музичного волевиявлення стали групи “Yes” та “The Crimson”. Перші уроки гри на басу – Тоні Левіна. Музичні навіювання пішли на користь, і молодий Джон (названий через виняткову подібність до Джона Леона з “Бітлів”) відчув тягу до експериментів зі звуком. Перманентні пошуки привели Олега до одного із джазових “бендів” Львова, наслідок – лауреатство на двох поспіль джазових фестивалях “Кришталевий Лев”.
Сук почав від групи "Катарсис", джазового квартету "Мелодром", потім був легендарний "Клуб шанувальників чаю", автор багатьох музичних проектів, як-от проект "Є" (1995), в якому взяли участь більше 50 музикантів, а також "Ох", "Вогні великого міста". Олег також брав участь у проекті Руслани Лижичко "Дзвінкий вітер", у проекті Віктора Неборака "Неборок", продюсує нові доробки групи "Окрема територія".
Андрій Надольський, який віднедавна працює з "Півнями", має серйозний "послужний список", не тільки в Україні, але й Москві. Він в свій час співпрацював з групою "Звуки Му" та з Жанною Агузаровою.
Музиканти "МП" є також учасниками сесійної групи "Їжак" (Львів - Філадельфія).
"Мертвий півень" є лауреатом фестивалів "Вивих" (1990, Львів), "Червона рута" (1991, Запоріжжя), "Марія" (1993, Трускавець), "Альтернатива" (1994, Львів), а також фестивалях "Рок Київ", "Перлини Сезону".
1995 року "МП" здійснив тур Західною Україною, навесні 1999 року - Східною і Південною Україною, виступав також у Лінці (Австрія) і Братиславі (Словаччина).
У вересні та жовтні 1999 року "МП" виступав у французьких містах. Регулярно бере участь у фестивалях у Кракові.

Зараз Олег Сук працює в мистецькому об'єднанні “Дзиґа”, реалізовуючи свої ідеї та будує власну ідеологію у музичному світі.

Підготувала Марія Титаренко,
автор та упорядник текстів до мультимедійної енциклопедії “...але час, як ріка”.

Концерт-видовище-іменини.
Це проект, якого просто не могло не бути. І не дивно, що він народився саме у Львові саме 1995-го року, що його ідеологами стали саме директор мистецького об'єднання “Дзиґа” Маркіян Іващишин та автор проекту – відомий талановитий композитор і музикант Олег (Джон) Сук. Проект “Є” дозрівав відтоді вісім років і аж тепер, наче стигле яблуко, впав на приголомшений Львів, якому нічого не залишалося зробити, як в екстазі прокричати “Еврика!!!” і відчути катарсис на грандіозному концерті-презентації 16-го липня в Театрі імені Марії Заньковецької.

Так оригінально та свіжо своє десятиліття ще не святкував ніхто, адже “дзигівчани” розпочали своє святкування з відкриття виставки Мирослава Ягоди, презентації вистави за твором Бруно Шульца “Весна без назви”, і от тепер другою крапкою над “Ї” став проект “Є-2003” “...але час, як ріка”. У ньому задіяні як відомі виконавці та групи, так і зовсім ще молоді та незнані широкому загалові (майже усі – львів'яни!): Руслана Лижичко та Олександр Ксенофонтов, Михайло Барбара (“Мертвий Півень”), Юрій Покальчук, Андрій Кузьменко (“Скрябін”), Славко Вакарчук (“Океан Ельзи”), Тарас Чубай (“Плач Єремії”), “Піккардійська Терція”, Соломія Чубай („Далі”), Юрко Лаврін (“Верховна Зрада”), групи „Годо” та „Чорний Вересень”, Світлана Кирильчук еx-“Клуб Шанувальників Чаю”, Камерний оркестр „Кластер” під керівництвом Івана Небесного та багато інших. Між іншим, “Океан Ельзи”, який брав участь у першому проекті “Є” 1995 року, був ще зовсім невідомим, тепер же музичні критики пророкують неабияке майбутнє молодим виконавцям сучасного проекту.

Квитки на концерт було розпродано вже за декілька днів до події, фани “штурмували” “Дзиґу” і передавали купи любовних листів своїм кумирам, словом, всі із нетерпінням чекали на сьому вечора 16-го липня... А до цього протягом цілого дня на сцені відбувалися репетиції та приготування...

До речі, в ході реалізації проекту було випущено CD-альбом та CDR-мультимедійну енциклопедію із відеофільмами до кожної музичної композиції альбому, здатну трансформуватись в DVD формат. Саме ці відеокліпи (автор та режисер - Володимир Зайковський) супроводжували дійство на сцені та за лаштунками на великому екрані, - такий собі мультимедійний концертний формат!

В енциклопедії можна також переглянути архів проекту 1995-го року, прочитати тексти пісень на слова Богдана Лепкого, Юрія Андруховича, Ігоря Римарука, Богдана-Ігоря Антонича, Костя Москальця, Віктора Неборака, Юрія Покальчука, а також прочитати і прослухати (звукові файли) інтерв'ю із усіма “зірками”, “дзиґівчанами” і просто тими, хто причетні до створення цього проекту: Маркіяном Іващишиним, Влодком Кауфманом, Олегом (Джоном) Суком та його “командою”, друзями, дружиною Катериною Сліпченко, режисером Володимиром Зайковським, письменниками, музикантами, журналістами та музичними критиками. Це все – опінії про Джона, його психологічний портрет, історія, актуальність та непересічність проекту, те, за чим можна розпізнати Джонову музику, опінії про “Дзиґу” та її досягнення, шлях до зірок та палиці в колесах, побажання, подарунки та Многая літа...

Але повернімось до самого концерту, під час якого в залі не було навіть де стати. У проміжками між піснями глядачі мали змогу спостерігати за “зірками”, які сиділи за столиками за лаштунками (майже як жива декорація): Руслану, яка давала інтерв'ю журналістам, величезний букет квітів Тамари Горгішелі, що їй подарували після виступу, Тараса Чубая та Міська Барбару, які теревенили біля Покальчука... ще збентежену ходу славка Вакарчука, який ледве не спізнився на свій виступ.

Як постскриптум видовища (бо просто концертом це складно назвати) під музику вийшов маленький хлопчик і кілька разів повторив: “...але час, як ріка”. Публіка встала і вітала бурхливими оплесками усіх причетних до проекту, зокрема кликала на сцену Маркіяна Іващишина. Це була та мить, коли хотілося, щоб лаштунки не закривалися, а музика не припиняла звучати, зрештою, той, хто почує лише раз музику “Джона”, навряд чи її забуде...

З історії проекту (коротко).
У 1995 році МО „Дзига” реалізувало „Проект „Є” 1995 року, під час якого було записано та випущено аудіоальбом в якому звучать твори на той час молодих львівських груп та музикантів. Багато з них дебютували саме в цьому проекті, такі як: „Океан Ельзи”, Леся Герасимчук та „Королівські зайці”, Піккардійська терція, „Пам'ятки архітектури”, Руслана. Разом з ними записалися вже відомі на той час музиканти та групи: „Плач Єремії” та Тарас Чубай, „Мертвий Півень”, „Клуб шанувальників чаю”, „999”, хлопці з „Братів Гадюкіних”).

На сьогодні частина старих проектів і далі успішно працюють, частина зникла, а дебютанти виросли і займають чільне місце в українській музичній культурі. Продовжуючи традицію, з надією на успіх, МО „Дзиґа” та студія „Стрих” (Олег Сук) в липні цього року реалізували проект „Є”-2003.

В рамках проекту здійснено запис аудіоальбому з композиціями вище вказаних музикантів серед яких є і учасники Проекту „Є” 1995 року та нові перспективні (мислячі та талановиті) групи, які, маємо надію, будуть успішними в майбутньому.

(Тексти, інтерв'ю Марія Титаренко)

Владимир Зайковский