Пастух Пустай...
исполнитель Тарас Чубай, текст Юрія Андруховича
В этом клипе решил снять всю команду Джона. По объему музыкальная пьеса была громадной. Разгуляться было где.
Но музыкальное полотно было слишком сложным, громадным. Поэтому клип не смог адекватно проиллюстрировать сюжет музыкальной пьесы,
Съемки проводились на развалинах одной из сторожевых башен Цитадели. Не тронутая советской цивилизацией, это место сохранило дух старого имперского города времен Австро-Венгрии. Собственно времени тех времен о которых говориться в текстах Андруховича.
Часть видео связаных с Тарасом Чубаем взята из архива проекта "Новий Ноїв ковчег" (24 вересня 2001 року). Это Карпаты, глухой уголок где остались оборонительные сооружения первой мировой войны...
Проект "Е" Группа Джона и Тарас Чубай в клипе "Пастух Пустай"(2003)
. ... Це майже симфонія в мініатюрі! Триває аж сім хвилин і... і це того варте.
“Пастух Пустай, поет, баронський син”
(автор Юрій Андрухович, Тарас Чубай (вокал)
Михайло Пустай – оповідач і казкар, лемко зі Східно-Словацького краю. Існував завдяки тому, що пас громадських кіз.
З його вуст записано багато казок , серед них і "Баронський син в Гамериці", що дуже перегукується з "Подорожами Сіндбада".
а за морем першим гамерика з плюшу
а за морем другим гамерика з терну
щоб не так гостро цілили в душу
одягни їй дурня броню панцерну
а на дні гамерик золоті схрони
а ти й на різдво ходиш в дірявій куцій
реп'яхами латаний пастуший бароне
дряпаєшся одвіку на стовп екзекуцій
кози повмирали пішли за обрій
пусткою пустаю віє від стада
коби впав із неба діамантик добрий
щоб не так люто судила громада
бо за морем першим гамерика з меду
а за морем другим гамерика з воску
виглядаєш із неба бодай комету
і болить світло в темницях мозку
так йому тісно між отих гамерик
бо хоч кам'яний берег але він твій берег
і росте з нього мов покруч хвора черешня
рана твоя прийдешня
луна вчорашня
в'язко мені казка
гнітко мені квітка
мілко мені гілко
гірко мені зірко
Олег (Джон) Сук:
“Ця композиція – моя улюблена в альбомі (І, до речі, більшості музикантів також. – Авт.) У принципі, це єдина композиція, де я дозволив собі трошки “відірватись”. Я для себе робив свідомо комерцію, маю на увазі цей альбом. І вже всі свої миші позаганяв по кутах, а це – єдина пісня... вона як п'єса вийшла. Це навіть не пісня, а якийсь міні-короткометражний художній фільм... Але мені також приємно в проекті, що всі, хто його робив, ніби готові до того були. Вони очевидно чогось очікували... Цікаво те, що всі музиканти між собою не контактували, а безпосередньо зі мною (у цьому проекті). І всі приходили: “О, дійсно, так гарно пісня вийшла, вона буде найкращою в альбомі”.
Тарас Чубай (“Плач Єремії”):
“Я критично ставлюся до свого вокалу в цій композиції, я хотів його переписати, але Джонові сподобалася ця версія, от, і він її залишив. А взагалі, це колись була улюблена моя пісня з репертуару “Мертвого Півня”. І це – одна з найкращих речей, яку Джон написав”.
Тарас Чубай (“Плач Єремії”)
інтерв'ю
- Тарасе, якої Ви думки про проект Джона “Є”?
- Розумніші питання є?
- Добре. Можете скласти психологічний портрет Олега?
- (Сміється в слухавку. – М.Т.) А-а-а-а... так, коли в мене нема часу, дуже трудно складати психологічні портрети, звичайно.
- Спробуймо зробити це як бліц.
- Бліц... легко казати. Без сумніву, це обдарований музикант і добра людина, і, як кожен порядний митець, достатньо безалаберний в якихось бізнесових справах. Але це, я би сказав, скорше плюс ніж мінус.
- Ви можете вирізнити Джонову музику?
- Із перших звуків можу. Тобто одразу чути вплив музики, яку Джон любить слухати і слухає ціле життя і яку він якось пропускає через себе.
- Олег називає свою улюблену композицію в альбомі (“Пастух Пустай”) майже симфонією...
- Я критично ставлюся до свого вокалу в цій композиції, я хотів його переписати, але Джонові сподобалася ця версія, от, і він її залишив. А взагалі, це колись була улюблена моя пісня з репертуару “Мертвого Півня”. І це – одна з найкращих речей, яку Джон написав.
- Чим, на Вашу думку, відрізняються проекти “Є” 1995-го та 2003-го року?
- Тим і відрізняються, що той – 95-го був, а цей 93-го. Мета проекту “Є”, наскільки я розумію, - зафіксувати те, що зараз є. А можна сказати, те, що у Джонових мізках зафіксувалося на сьогоднішній день, мабуть, і є тим, що є у Львові.
- Цей проект буде спрезентовано саме на десятиріччя “Дзиґи”. Як гадаєте, за ці десять років що такого найбільш масштабного, “вибухового” зробило це мистецьке об'єднання?
- Я думаю, що в першу чергу слід звертати увагу не на такі вибухові проекти, а на те, що “Дзиґа” постійно щось робить, а це якраз добре. Бо можна зробити якусь акцію, дуже вибухову і велику, а потім зникнути. А “Дзиґа” не зникає, вона всі десять років активно працює і щось робить. У культурному житті нашого міста відбувається щось, справді, дякуючи “Дзизі”.
- На кому тримається “Дзиґа”?
- Я думаю, що це така команда, яка давно вже зібрана, ще з часів студентського братства. Звичайно, що Марек – це основа, але без людей, які там працюють, у нього самого нічого б не вийшло.
